ВІВЧАР

Був на селі вівчар Тарас;

Він панових овечок пас.

Став мій Тарас чогось журитись:

Сидить, голівоньку схилив,

А панові боїться похвалитись,

Щоб пан не бив.

— Чого ти, брате, світом нудиш? —

Питаються його.

— Ох, братці! Лишенька мого

Абияк не відбудеш...—

От став хвалитись він, що є в болоті Вовк

І, на лихо йому, хапає овечок...

— Що ж брате, будемо робити,—

Ще й небияке нам діє Вовк!..

А пан за віщо буде бити?..—

Гуртом вони до пана всі пішли,

Усе по правді розказали.

Звелів їм пан, щоб Вовка стерегли

І, коли можна, щоб піймали.

Пильнують Вовчика, нема коли й заснуть,

А Вовка щось нема й не чуть...

Чого ж се так, що у Тараса часом

Буває добрий борщ із м'ясом

Та з начинкою пиріжки?..

Дурні дядьки!

Ні один з вас не розчовпає!

Який там в біса звір!

На Вовка тільки поговір,

А овечок Тарас хапає!..

1858

ЛЯЩІ

В гаю у пана був ставок;

Вода — як скло; на дні — пісок;

Кругом цвіли волошки та васильки;

Червоная калина там росла,

Під гаєм пасіка була,—

Ну рай, та й тільки!

В ставу було чималенько Лящів;

Ніхто їх не ловив —

Ні волоком, ні в'ятірями,—

Життя Лящам,

Мов тим панам:

Гуляють, ляпають хвостами...

Приїхав раз з сусідом пан у гай

І Щук звелів у став понапускати.

— На біса Щук пускаєш, пане-брате?

Озвавсь сусід. — Ось потривай!

Ти гірше тільки тим нашкодиш —

Усіх Лящів позводиш:

Ї Щуки заїдять...

— Даремна річ! — хазяїн став казать

(Та й усміхнувся після того)...—

Жалкую, чом давніш не звів...

А ти ж, сусіде, чув од кого,

Що я охочий до Лящів?

1858

БИЛИНА

Сказав раз Кущ Билині:

— Билинонько! Чого така ти стала,

Мов рибонька в'яла:

Пожовкла, не цвітеш,

Живеш, як не живеш,

Твоя головонька от-от поляже?

— Ох, Кущику! — Билина каже.—

Я на чужині...

Хто щиро поважа родину,

Свій рідний край,

Тому не всюди рай:

Чужина в'ялить, як Билину.

1858

ЦІКАВИЙ

Раз край дороги Влас копиці волочив.

Вродило сіно -— весело й робилось...

От як надвечір сонечко схилилось,

Мій Влас полуднувати сів.

Глядить — щось іде по дорозі...

Йому й байдуже, хто на возі...

Коли зближається — аж то Кіндрат,

Всесвітній кум і сват.

— Здоров, Кіндрате! — Влас гукає.—

Куди се бог носив?

— А на базар пашню возив,—

Кіндрат йому мовляє.

— Що ж,— Влас пита,— чи справивсь молодцем?

— А бач, вертаюсь порожнем...

Та що балакать нам про теє...

Ось попитай, що бачив я!

І, матінко моя!

Я бачив в городі такеє,

Що тільки в казці розказать.

Дивлюся — люди аж кишать...

Що, думаю, за чудасія?!

Покинув віз коло Гордія,

А сам побіг, щоб поглядіть...

Всі кажуть: треба заплатить.

Віддав я копу — ніде дітись...

Та вже ж було на що й дивитись:

Яких я бачив там звірюк,

Довготелесих та страшних гадюк,

Комашечок... А овечата?

Подивишся — аж сміх бере:

Такі малесенькі, як кошенята...

Хоч німець грошики й дере,

Та вже ж і диво, пане-брате!

— А бачив бугая, Кіндрате? —

Питає Влас. — Учора був

У городі наш титар...

З ним їздив і Микола-писар...

Од них я чув,

Що є бугай над бугаями,

Неначе добрий віз з снопами...

— Який бугай? Я бугая

Не вгледів якось, пане-брате...

— Овва! Такий же ти, Кіндрате

Таких Кіндратів бачив я,—

Уміють добре прибрехати...

Та цур їм! — лучче не чіпати..

1859

КУПЕЦЬ ТА МИШІ

Один купець хороший дворик мав.

Щоб де було свій крам складати

Та всякую бакалію ховати,

Він у дворі комору збудував.

Купує мій купець, купує та складає;

Всього багато накупив,—

Усяк хазяїн добре знає,

Що іноді Мишва проклята виробляє;

Купець се знав та й напустив

Десятка півтора Котів.

Коти засіли за мішками;

Мишва притихла; все як слід,

Бо де не виглянь,— всюди Кіт.

Гаразд управились з Мишами,

Так друге лихо завелось:

Знайшовся злодій між Котами;

Мишей не чуть, а краде хтось.

Дознавсь купець, що пахне не Мишами,

Не розпитавсь та й став кричать:

«Е, треба ж їм гаразд всім прочуханки дать!»

Почувши се, Коти не довго ждали,

Взяли та й повтікали.

Пронюхала Мишва, що вже нема Котів,

Та швидше до мішків —

І почала хазяйнувати,—

Не стільки їсти, як псувати.

Напорала Мишва купцеві баришів,

Аж плаче він біля своїх мішків.

Дурний купець, та й годі!

А нащо ж всіх порозганяв,

Коли один злодюга крав?

Як не піймав, то й не кажи, що злодій.

1859

ТОРБИНА

У темному кутку, де рогачі стояли,

Де віник ставили та трісочки складали,

Лежать Торбині довелось.

Давно її покинув хтось...

Лежить порожняя Торбина,

Неначе драная ряднина;

Її і в руки не беруть,

А іноді і сміттям приметуть.

Долежалась-таки Торбина —

Настала й їй щасливая година:

Хазяїн взяв

Повнісіньку червінцями й напхав.

Неначе пані на перині,

Лежить Торбина в гарній скрині!

І по селу, й по хуторах,

І по купцях, і по панах,—

Пішла про неї слава всюди:

Її шанують хитрі люди;

На неї дивиться усяк

Так весело та ласо так,

Як циганча на добре сало.

Та й що ж? Сього Торбині мало:

Розчванилась вона,

Глузує над людьми, базіка,

Вибріхує таке, що на,

Неначе пані превелика!

А люди слухають, мовчать,

Бо хороше червінчики бряжчать.

А як Торбинка спорожнилась,—

Де в біса й слава тая ділась:

Без грошей Торба — чортзна-що!

Велике діло, братця, гроші!

З грошима й дурні прехороші!

Є в дурня гроші — він і пан;

Є в його дорогий жупан —

І розум є; всі поважають,

На покуті його саджають;

Той йому сват,

Той йому брат;

Його в бояри, в куми просять

І першу чарочку підносять...

Сказать би дурням тим,

Що як капшук у них прорветься —

Розійдеться їх слава, як той дим,

І панство пишнеє минеться!

1859

ГОРЛИЦЯ Й ГОРОБЕЦЬ

Воркувала Горлиця у садку,

У куточку тихенькому, на бузку;

Жалкувала сизокрила, що вона

Незчулася, як минула і весна,

Не вгледіла, як одцвівся і садок,

І черешні, і вишеньки, і бузок;

Сумувала, що прийдеться восени

Десь шукати ще іншої сторони.

Підлабузнивсь до Горлиці Горобець,

Наче справді запорозький молодець:

— Ой послухай, голубонько, не журись,

Ти на мене, молодчика, подивись!

Чи є в світі де такії молодці,

Як ми, славні та веселі горобці,—

На все вдатні,— до любощів, до пісень?

Цвірінькаєм, жартуючи, увесь день!

Ти не бійся, голубонько, що зима

Посиплеться білим снігом... То дарма!

Нас з тобою теє лихо не зляка:

Перебудем під стріхою в козака.

А як гляне ясне сонце на весну —

Забудемо тую зиму навісну.

Порозтають тії білії сніги,

Покриються травицею всі луги,

Розів'ється калинонька і садок,

Розцвітуться і вишеньки, і бузок;

Заспівають усі пташки, як в раю,

Привітатимуть голубоньку мою;

А ти, серце голубонько, не журись

Та до мене, молодчика, прихились...

— Бодай тобі, Горобчику, не брехать,

А горлицям твоїх брехень не чувать!

Не до пари голубоньці Горобець,

Хоч який він прехороший молодець:

Треба мені, сизокрилій, голубка,

Як хорошій дівчиноньці козака.-»-

Де не взявся сизокрилий Голубок

Як ухопить Горобчика за чубок!

Пом'яв його, понівечив, як хотів,

Оскуб його, молодчика, та й пустив:

— Оце тобі, Горобчику, так не вчись,

До чужої голубоньки не тулись. —

Як дремене Горобчичок у садок, —

Болить його головонька і чубок.

Регочуться проклятії горобці: —

Отак наші добувають молодці! —

Засоромивсь осміяний Горобець

Та и покинув ріднесенький табунець,

Полетів він світ за очі у садки

Відшіптувать головоньку і боки.

Я вигадав, лежачи на печі,

Для вас сюю баєчку, паничі!

Ой не будьте, паниченьки молодці,

І ви такі, як отії горобці;

Пригортайтесь, козаченьки, до дівчат —

Хіба мало є хороших бровенят?

Дівчинонька, як квіточка,— з нею рай,

А чужої молодиці не займай,

Бо налетить часом сивий Голубок —

Болітиме головонька й чубок!

1861

МИШАЧА РАДА

Задумала Мишва вчинить велике діло,

Щоб слава загула про них

По всіх усюдах, щоб вдивило

Не то людей — котів, дурних.

Мишей до біса назбігалось»

Чимало й Пацюків зібралось,

Старих і молодих

От в кухві тій, що з борошном, стояла,

Уся громада посідала —

Розслухать, що і як.

Найстаршенький Пацюк мовляє так;

— Оце зібрались ми, панове громадяни,

Про от що розсудить:

Пора б і Мишам в світі жить Т

ак, як живуть усі миряни.

А для того нам треба положить:

Щоб був порядок в кожнім ділі —

Збирати раду щонеділі...

Чи так, чи, може, як?..

— Розумне діло! Так, то й так!..—

Гукнула разом вся громада.

— А щоб була доладна рада,—

Старий Пацюк кричить,—

Закон постановить:

Пускать на раду всіх хвостатих,

А куцих не пускать,

Бо хто бував в руках проклятих,

З того добра не ждать!

Чи так? Рішайте, коли чули!..

— Так тому й буть! — усі гукнули.

— Так!.. Куцих не пускать!..—

Мишва таку приміту знає:

У кого довший хвіст — той розум більший має,

А хто свій хвіст ізбув,

Той дурнем всюди був

Чи то в якій-небудь пригоді,

Чи на війні, чи у поході.

От через тиждень, в темну ніч,

Справдилась Пацюкова річ:

Була між ними перша рада.

Зібралася як слід уся громада;

Посіли, гомонять...

Аж гульк — і куций є між ними...

Ну що його робить з дурними?

Ну як утерпіть — не сказать?..

Пацюк углядів молоденький —